Золотистий лабрадор Трісон, навчений бути собакою-поводирем, повертається, щоб розповісти про те, що сталося після подій книжки «Веселка для друга». Його колишній підопічний Саша, хлопчик, який втратив зір у катастрофі, що забрала життя його батька, знову бачить. Розлука була болісною, але необхідною: знання й досвід Трісона тепер потрібні людині, яка не може бачити. Лабрадор із гордістю приймає свій обов’язок. Він іще не здогадується, що нові пригоди випробують не лише його професійні навички, а й саме розуміння доброти, відданості та часом незбагненної людської природи.
Першою новою підопічною Трісона стає незряча письменниця Анна Ігорівна Кривошеєва. Вона живе з чоловіком Костянтином і донькою Машею. Анна втратила зір після страшного вибуху газу у квартирі подруги, але її життя й далі наповнене книжками, розмовами та працею. З допомогою Трісона вона почувається дедалі впевненіше й наважується відходити все далі від дому. Родина приймає собаку як свого. Він слухає, як Анна диктує оповідання, радіє Машиній ласці й подумки жартівливо сперечається з домашньою кішкою Кісюлею. Навіть у цьому люблячому домі його відвага проходить випробування: коли Кісюля застрягає на дереві, Трісон допомагає її врятувати, але тяжко ушкоджує лапу. В Анни він знаходить тепло й повагу, проте цей прихисток не стає постійним. Коли жінка переїжджає за кордон, Трісон повертається до школи собак-поводирів чекати на наступне призначення.
Його наступна супутниця — Поліна Фотіївна Івахнік, літня незряча жінка, чиє нелегке життя разюче відрізняється від Анниного. Самотня й залежна від алкоголю, Поліна занедбує і себе, і довіреного їй собаку. Вона забуває як слід погодувати чи почистити його, іноді не знімає робочої шлеї навіть на ніч, а після випивки засинає в громадських місцях і змушує Трісона годинами стерегти її. Він брудніє, виснажується, соромиться свого вигляду, та все одно ніколи її не покидає. Хай якими будуть її вади, Поліна не бачить і без нього не знайде дороги додому.
Їхні мандрівки показують світ, де людям з інвалідністю та їхнім собакам-поводирям доводиться раз у раз виборювати найзвичайніші права. Поліна вперто домагається дозволу заходити з Трісоном до супермаркету, але ця перемога має неприємний зворотний бік. Вона заохочує його їсти товари просто з полиць, а одного разу ховає під тканиною на його спині кілька пакунків ковбаси й бреше працівникам, нібито тканина прикриває опік. Їх зупиняють і доправляють до поліції. Поліцейський, який знає Поліну, ставиться до неї радше зі співчуттям, ніж із жорстокістю: просить кинути пити й обіцяє принести програвач аудіокнижок. Трісон бачить перед собою жінку, здатну на обман і безвідповідальність, але також людину, яку життєві негаразди прирекли на страшну самотність.
Ця суперечність виявляється знову, коли до дверей приходять жінка з маленькою донькою й розповідають, що втратили все під час пожежі. Поліна, якій і самій ледь вистачає грошей, пропонує їм те, чим може поділитися. Дізнавшись, що добродійка незряча, мати намагається відмовитися, але Поліна сердито наполягає: інвалідність не позбавляє людину права допомогти іншій. Для Трісона ця сцена руйнує будь-який простий вирок його важкій супутниці. Людина може погано поводитися з відданим собакою — і водночас мати щире бажання творити добро.
Справжня небезпека приходить, коли гурт безпритульних хлопчаків викрадає Трісона, поки Поліна спить просто неба. Вони забирають його до покинутої будівлі, де дехто вже думає, чи не вбити собаку й не приготувати з нього їжу. Вишкіл поводиря не дозволяє Трісонові нападати на дітей, навіть коли під загрозою його власне життя. Його рятує безпритульна дівчинка Тома: вона стає на його захист і вирішує повернути собаку незрячій жінці. Дорогою їх зупиняє поліцейський патруль. Трісон опиняється у відділку й дізнається, що Поліні стало зле: її доправили до лікарні з підозрою на серцевий напад. Зрештою до її повернення з лікарні собаку тимчасово влаштовують у сестри Поліни, Ірини.
У квартирі Ірини хлопчик на ім’я Стьопа подовгу гуляє з Трісоном і стає його другом. А неймовірна випадкова зустріч знову зводить лабрадора із Сашею, який тепер бачить; хлопці теж товаришують і домовляються відвідувати Трісона та піклуватися про нього. Їхня приязнь стає розрадою серед непевності, що панує в житті дорослих. Тим часом Трісон довідується більше про минуле Поліни: вона виховала двох нерідних дітей, як власних, але Борис і Лідія виросли байдужими до її страждань і насамперед переймаються спадщиною, яку сподіваються отримати. Коли Поліна повертається з лікарні, Борис дедалі більше порядкує в її оселі, ображає собаку й намагається заборонити Ірині залишатися на ніч, аби доглядати хвору сестру.
Здоров’я Поліни погіршується. Однієї гіркої ночі вона випадково чує, як Борис говорить про її близьку смерть і квартиру, яку збирається продати. Зламана невдячністю дітей, яких виховала, вона притягує Трісона до себе й називає його своїм сином. Зізнається, що завдала йому багато страждань, і просить вибачення. Для собаки, який стільки витерпів без нарікань, її каяття важить більше за колишню жорстокість. Він лиже її руку, намагаючись утішити. За кілька митей Поліна замовкає назавжди: вона помирає поруч із ним. Остання ніжність змушує інакше поглянути на її життя. Вона була не просто жертвою і не просто мучителькою, а глибоко недосконалою людиною, яка все-таки залишалася здатною любити.
Серед суперечок про похорон і майно родичі забувають повідомити школі собак-поводирів про смерть Поліни. Трісон виявляється майже нікому не потрібним. Його забирає до себе Валерій Анатолійович Подопригора, літній нічний сторож із сусіднього будинку. Він приводить лабрадора до дитячого садка, де працює. Садок має назву «Веселка» — і вона несподівано нагадує про Сашу та обіцянку, що лежала в основі першої історії Трісона. Тепер він не веде незрячу людину, а допомагає Валерію сторожувати й стає улюбленцем дітей. Їхні ігри тішать його, але він відчуває провину: десь на нього, можливо, чекає людина, якій необхідний навчений поводир. Та й не всі раді його присутності. Маленька Христина смертельно боїться собак, бо мати навчила її вважати їх небезпечними.
Вечорами до огорожі дитсадка починає приходити невеличка собачка з сусідньої автостоянки. Вона не має господаря й навіть справжнього імені: люди навколо називають її просто «Собака». Валерій дає їй ім’я Мар’яна. Між Трісоном і Мар’яною виникає прихильність, яка поступово переростає у щось схоже на кохання. Її тендітне життя, залежне від непередбачуваної доброти сторожів стоянки, разюче контрастує з життям навченого за всіма правилами Трісона. Він мріє знайти їй дім. Їхні зустрічі стають найсвітлішою частиною його днів.
Крихкий спокій порушують Борис зі спільником: вони дізнаються, скільки грошей коштує добре навчений собака-поводир. Чоловіки приходять до дитсадка, збираючись забрати й продати Трісона. Борис навіть пропонує Валерієві частину прибутку, ставлячись до лабрадора як до дорогого майна, а не живої істоти й товариша. Валерій відмовляється і виганяє їх залізним ломом. Тікаючи, чоловіки погрожують повернутися й розібратися іншим способом.
Невдовзі Трісон помічає на території дитсадка апетитний шматок м’яса. Завдяки дресируванню він не торкається їжі, знайденої на землі. Тієї ночі собака чує дивний звук і знаходить Мар’яну, яка корчиться від болю. Вона з’їла те м’ясо — воно було отруєне. Валерій відчайдушно намагається допомогти, викликає невідкладну ветеринарну службу, але допомога прибуває запізно. Мар’яна помирає на очах Трісона, а він нічим не може зарадити її мукам. Валерій ховає собачку в тихому куточку дитсадка й говорить Трісонові те, про що вони обоє здогадуються: найімовірніше, отрута призначалася йому. Історія не встановлює, хто саме підкинув м’ясо, але попередні погрози надають трагедії моторошного сенсу. Трісон вижив завдяки вишколу; Мар’яна, яка надто довіряла світові, заплатила за це життям.
За горем приходить нове випробування. Хтось із батьків скаржиться на собаку в дитячому садку, і Валерієві наказують знайти для Трісона інше місце. Та перш ніж він устигне це зробити, під час денного сну дітей у будівлі спалахує пожежа. Дорослі й діти вибігають надвір, але Христини серед них немає. Вікно перекрите ґратами й уламками; Валерій за допомогою вантажівки та троса вириває ґрати, а потім посилає Трісона крізь вузький отвір у задимлене приміщення. Лабрадор знаходить перелякану дівчинку, яка сховалася в шафці. Коли Христина відмовляється йти, він хапає її за сукню й тягне до вікна, де Валерій витягує дитину в безпечне місце. Трісон вискакує за мить до того, як крізь отвір проривається полум’я, і падає, надихавшись диму.
Після порятунку Трісон стає героєм телевізійних новин. Саша й Стьопа бачать репортаж і приїздять до нього. Але загальна вдячність не означає простого щасливого фіналу. Мати Христини — тієї самої дівчинки, яку Трісон урятував, — і далі вимагає забрати собаку із садка, відмахуючись від його подвигу як від звичайного тваринного рефлексу. Трісона обурює така несправедливість, та він знає: знову ризикнув би життям навіть заради людини, яка його ненавидить. Саша пояснює становище Валерієві, і той погоджується: справжнє місце Трісона — поруч із незрячою людиною. Вони зв’язуються зі школою собак-поводирів і домовляються про його повернення.
Дитячий садок відбудовують. У день від’їзду діти збираються попрощатися із собакою, серед них і Христина. Валерій насилу стримує сльози. Перед тим як сісти в автомобіль школи, Трісон підходить до тихого куточка, де похована Мар’яна, і подумки просить вибачення за те, що не зміг її захистити. Лише Валерій розуміє, що означає цей останній поворот із дороги. Коли машина рушає, сонячний промінь спалахує на вивісці дитсадка. Трісон прощається з «Веселкою» і з цілим розділом свого життя, який навчив його, якою дорогою може бути любов.
Книжка закінчується не новим призначенням і не тріумфальною нагородою, а втратою, оновленням і продовженням незавершеного покликання. Трісон повертається до справи, для якої його навчали, і несе із собою пам’ять про жінку, яка попросила пробачення; про дітей, що полюбили його; про старого чоловіка, який відмовився продати друга; про маленьку безіменну собачку, що нарешті отримала ім’я й назавжди залишилася в його серці. «Формула добра» тут не перетворюється ні на гасло, ні на математичний розрахунок. Вона відкривається у вчинках: залишатися відданим, коли любити важко; захищати тих, хто не здатен захистити себе; не наживатися на чужій безпорадності й чинити правильно навіть тоді, коли світ нічим за це не віддячує.