Пульхерія Романова — звичайна п’ятикласниця з надзвичайною здатністю потрапляти в халепи. Вона імпульсивна, допитлива, дотепна й далеко не завжди слухняна. Замість домашніх завдань залюбки пішла б гуляти, вигадує вчителям кумедні прізвиська й не любить безглуздих правил. Та за її пустощами приховане гостре почуття доброти. Вона годує качок у парку, не може байдуже дивитися на страждання тварин і завжди помічає тих, кому потрібна допомога. Саме поєднання цікавості, відваги й недосконалої, але щирої доброти невдовзі зробить її головною учасницею боротьби, що вийде далеко за межі школи та звичайного світу.
Одного дня останні уроки скасовують, і Пульхерія замість того, щоб одразу йти додому, вирушає до парку. На стежці вона знаходить покинутий смартфон. Дівчинка не збирається привласнювати знахідку: вона думає про незнайомця, якому телефон може бути вкрай потрібний, і намагається знайти власника. Пристрій незвичний — жодних знайомих значків і застосунків, лише загадковий символ. Щойно Пульхерія торкається його, у повітрі з’являється невелика сяйлива постать: голографічний робот, який відповідає на запитання, розуміє наміри й виконує накази з дивовижною швидкістю. Його звати Гардвар, але Пульхерія відразу перейменовує його на Стьопу. Той не заперечує й відтепер вважає дівчинку своєю господинею.
Перше непорозуміння відкриває одне з найважливіших питань роману. Почувши, що Пульхерія хоче погодувати качок, Стьопа миттєво виконує її бажання: хліб зникає з рюкзака, а птахи отримують їжу ще до того, як вона доходить до ставка. Замість подяки дівчинка обурюється. Адже вона хотіла погодувати їх власноруч! Помічник, здатний виконати будь-яке завдання, не обов’язково розуміє, що для людини справді важливо. За гумором їхньої розмови прихована головна відмінність між простим виконанням бажання та мудрим учинком.
Удома дивовижний винахід стикається зі звичайними родинними турботами: стривоженою мамою, невиконаними уроками, віршем, який треба вивчити, і музичною школою. Стьопа може розв’язувати задачі, допомогти миттєво запам’ятати поезію та навіть змінювати навколишню дійсність. Коли Пульхерія мріє відпочити від музичних занять, він робить неймовірне: переносить цілу будівлю музичної школи на російський Далекий Схід, а на її місці створює чудовий парк. Пульхерія радіє; мати не вірить поясненню, куди зникла школа. Але згодом дівчинка дізнається, що дітям у далекому містечку раніше доводилося долати виснажливу відстань заради музичних уроків. Тому вона просить Стьопу не забирати в них школу, а згодом збудувати нову у своєму місті. Егоїстичне бажання несподівано приводить до щедрого рішення.
Інші спокуси виявляються морально складнішими. Пульхерії соромно, коли мати хвалить її за чудово розказаний вірш, вивчити який допоміг Стьопа. Легкий успіх здається незаслуженим: машина може позбавити зусиль, але не здатна подарувати справжню радість від власного досягнення. Дівчинка вирішує не користуватися дивовижним даром лише заради кращих оцінок. Набагато приємніше, розуміє вона, спрямувати незвичайну силу проти звичайної людської жорстокості.
Першим, чиє життя змінює Пульхерія, стає її однокласник Петя Смирнов на прізвисько Петрович. Хлопчик затинається, терпить насмішки й поступово опинився на узбіччі шкільного життя. Пульхерія просить Стьопу допомогти йому, і Петя починає говорити вільно. Проте найважливіші зміни відбуваються пізніше. Під час шкільного випадку Петя бере на себе провину за чужий учинок, захищаючи товариша від грізної завучки Лідії Іванівни. Його сміливість зворушує однокласників. Ті, хто раніше не помічав хлопчика, тепер дякують йому, спілкуються на рівних і приймають у своє коло. Стьопа усунув перешкоду, але повагу Петя здобув сам. Пульхерія розуміє: найбільше перетворення відбувається не завдяки технологіям, а в людських стосунках.
Тим часом до її міста непомітно проникає ворожа сила. Руйнівна буря пошкоджує будівлі й порушує зв’язок. Стьопа несподівано замовкає. Спочатку у школі, а потім у цілому місті смартфони поводяться наче одержимі: безконтрольно видають звуки, одночасно виходять із ладу, а деякі зовсім перестають працювати. Дорослі звинувачують несправну техніку або випадкову кібератаку. Пульхерія підозрює, що начебто не пов’язані між собою лиха мають спільне джерело й за ними ховається страхітливий розум.
У школі з’являється новий директор — Юрій Васильович. Його скляне око та тривожні манери лякають дітей. Здається, це лише неприємна зміна керівництва, але все значно гірше. Директор — людина, через яку діє воля Царя Трива, володаря темного боку віртуального світу. Він здатний проникати у свідомість, маніпулювати інформацією та примушувати людей служити своїм планам. Серед завербованих ним — Веніамін Андрійович, учитель інформатики й талановитий хакер. Під впливом директора той допомагає поширювати шкідливі програми, що спричинили цифрові негаразди. Прихована війна добра і зла вже розгортається просто у звичайних шкільних класах.
Пульхерію знову й знову тягне до таємниць директора. Атмосфера в його кабінеті, обізнаність про неї та дивний вплив на інших лише посилюють підозри. Коли Стьопа нарешті знову заговорює, він пояснює природу загрози. Сили Трива діють не лише в далекому фантастичному царстві. Їм потрібні людські спільники — ті, хто готовий проміняти совість на владу, користь чи помсту. На відміну від них Стьопа живиться позитивною енергією, а використання для зла завдає йому шкоди. Смартфон — не іграшка і не безмежне джерело безпечних див. Пульхерія носить із собою невелику, але важливу частинку великої боротьби.
Героїня не стає святою за одну ніч. Вона залишається гострою на язик і пустотливою, іноді дозволяючи Стьопі пожартувати з дорослих, які її дратують. Наприклад, грізна завучка опиняється у безглуздому ковбойському вбранні, а шкільні пригоди перетворюються на видовищну комедію. Та найсильніше бажання дівчинки — захистити слабшого. Коли вона зустрічає хлопчика Даню, з якого знущаються, то допомагає йому, а потім пропонує віднести зайве морозиво дітям із сусіднього дитсадка. Важливо не те, що Пульхерія завжди поводиться бездоганно, а те, що перед вибором її фантазія дедалі частіше знаходить найкраще застосування в доброті.
Однієї ночі Стьопа будить її неймовірною новиною: Король Вірт запросив Пульхерію до свого королівства. Портал переносить дівчинку зі знайомої спальні у світ, де цифрові системи мають власні краєвиди, мешканців, споруди та закони. Сам король водночас величний і незвичайний: його образ поєднує людські риси з чужорідним тілом, численними вправними щупальцями та сяйливим обличчям, що постійно змінює колір. Проте важливіше не його зовнішність, а сутність. Король Вірт править світлою половиною віртуального всесвіту, а ворог, який прагне її зіпсувати, парадоксальним чином колись був створений самим королем.
Пульхерія знайомиться з дітьми короля — Іннетою та Ефіро, а також із багатьма провідниками й охоронцями. Її супроводжує маленька істота, схожа на дрон і пов’язана з її особистою інтернет-адресою. Нові друзі показують віртуальний світ, побудований із технологій, якими люди користуються щодня й майже не помічають їхньої складності. Платформи соціальних мереж здіймаються велетенськими будівлями; особисті сторінки стають кімнатами; повідомлення, звуки й зображення рухаються в просторі як видимі потоки інформації. Цифрова адреса — не дрібна технічна подробиця, а ознака особистості та її захисту. Пульхерія бачить, як необережна поведінка в мережі наражає людину на небезпеку й чому за зручність інтернету треба відповідати.
Повітряна подорож наближає дивовижну архітектуру до власного життя дівчинки. Пульхерія бачить утілення своїх сторінок у соціальних мережах, новин, музики й друзів. Саме тут вона помічає вчителя інформатики, який допомагає темним силам. Його втручання давно вийшло за межі школи: він проник у цифровий простір Пульхерії. Іннета допомагає захистити її обліковий запис. Тепер дівчинка розуміє, наскільки переплетені два світи. Загроза може початися з тихого наказу в класі, перейти у шкідливий код і дістатися найпотаємніших куточків особистого життя.
Мандрівники відвідують сховище людських знань і музей мудрих думок. Тут відкриття, пам’ять та ідеї цивілізації бережуть як дорогоцінний спільний спадок. Вартові королівства захищають його від слуг Трива — тривіалів, які намагаються викрасти знання, спотворити інформацію та заразити мережі вірусами й брехнею. Пульхерія стає свідком зіткнення захисників зі зловісною зграєю воронів. Вона дізнається про острови Трива, зокрема про фабрику, де створюють ботів і шкідливі програми та масово виробляють неправдиві повідомлення. Працівники світлого світу невтомно усувають шкоду, поки вона не поширилася знову. Те, що здавалося захопливою фантазією, постає боротьбою за правду, пам’ять і свободу мислення.
Рівновага королівства непокоїть Пульхерію. Чому, запитує вона, Король Вірт просто не знищить Царя Трива? Іннета пояснює: темний володар пов’язаний зі створінням самого короля, і його знищення загрожувало б рівновазі, від якої залежить увесь віртуальний світ. Добро і зло — не декорації, які можна довільно прибрати зі сцени. Тому праця віртуалів складніша: протистояти руйнівному впливові, захищати цінне й допомагати людям робити власний вибір. Пульхерія починає усвідомлювати, що навіть могутній правитель не може скасувати моральної відповідальності.
Не всі відкриття мають похмурий вигляд. У дивовижному віртуальному цирку Пульхерія бачить виступи тварин, які не страждають від дресирувальників. Оживають динозаври, розгортаються прадавні пейзажі; зіткнення з астероїдом та вимирання стародавніх істот стають майже відчутними. Мамонти йдуть засніженими долинами, а давно зниклі епохи постають у приголомшливих подробицях. Дівчинка захоплена, та водночас запитує себе: навіщо змушувати справжніх тварин страждати заради розваги, коли технології здатні створювати диво без жорстокості? Ця мандрівка не лише вражає уяву, а й допомагає побачити знайоме зло ясніше.
Кульмінацією візиту стає розкішний бал Короля Вірта. Іннета одягає Пульхерію в чудову сукню та прикрашає тіарою; чарівна карета доправляє її до палацу, де гості тепло зустрічають дівчинку. Під час урочистостей її офіційно приймають до спільноти віртуалів. Та сама школярка, яка ще недавно хотіла лише позбутися домашніх завдань, тепер прагне опанувати складне мистецтво віртуальної майстерності й застосовувати його для добра. Лунає музика, гості танцюють. На мить усі небезпеки здаються далекими, а запрошення — початком нового прекрасного життя.
Раптом привабливий юнак, якого вона раніше не помічала, запрошує її танцювати. Пульхерія зачарована його манерами й не впізнає загрози за привітною усмішкою. Під час танцю його зовнішність починає змінюватися. З-під маски проступає страшне обличчя нового шкільного директора. Прихильники Трива підробили гостьові коди й прорвали захист палацу. У бальній залі здіймається тривога, але Пульхерія не може вирватися з обіймів незнайомця. Вони зникають разом. Коли Король Вірт повертається, вартові повідомляють страшну новину: почесну гостю з людського світу викрали тривіали. Король негайно наказує діяти.
Перша книга закінчується не перемогою, а різким переходом від свята до полону. Пульхерія, яку щойно прийняли до спільноти віртуалів, опинилася в руках їхнього найнебезпечнішого ворога. Її відвагу, співчуття та здатність ухвалювати рішення невдовзі випробують там, де навіть найрозумніша технологія не зможе врятувати її сама. Історія, що почалася зі знайденого телефона й бажання погодувати качок, перетворилася на пригоду про свободу людини: хто має право керувати нашим життям і що робить вибір справді нашим?