Сократ уже був домашнім філософом, випадковим космічним мандрівником і уславленим театральним виконавцем. Після стількох пригод він сподівається на спокій. Натомість наступна подорож поведе його з дому на Занзібар і до африканської савани, де леви, леопарди, слони, гієни та гепарди живуть за зовсім іншими правилами. Далеко від безпеки цивілізації йому доведеться з’ясувати, чи достатньо розуму, сміливості та дружби, щоб вижити в дикій природі.
Кіт, який відмовився ловити мишей
Повернувшись до Смирнових, Сократ радіє зустрічі з Пухою та коханою Беллою. Проте пережите змінило його. Відтоді як він потоваришував із лабораторними мишами на Міжнародній космічній станції, він відмовляється на них полювати. Коли сусід позичає його, щоб позбутися мишей у курнику, Сократ натомість відвідує підземну громаду гризунів. Її спритний правитель Мавроді створив хитромудру фінансову схему: миші здають зерно на зберігання, а їм обіцяють величезні прибутки.
Сократ бачить безглуздість цієї схеми й запитує, як система зможе розрахуватися з усіма одночасно. Правителя більше цікавить збереження влади, ніж відповідь. Сократ повертається, не впіймавши жодної миші, переконаний, що переговори цивілізованіші за насильство.
Мандрівник на ім’я Колумб
У гості приїздить давній друг Олександра Петровича. Його звати Андрій, але пристрасть до відкриття далеких країв принесла йому прізвисько Колумб. Він досвідчений мандрівник і фотограф, який задумав проєкт «Кіт-мандрівник». Андрієві потрібен котячий супутник для подорожей, які він висвітлюватиме за допомогою фотографій, відео та соціальних мереж. І обрав він Сократа.
Кіт нажаханий. Він волів би смачно їсти вдома й проводити романтичні вечори з Беллою. Та дорослі вже домовилися. Андрій оформлює документи для подорожі, організовує ветеринарні процедури та встановлення ідентифікаційного мікрочипа. Сократ боїться, що чип перетворить його на робота; розглянувши своє відображення, він заспокоюється. Перед від’їздом Андрій показує документальні фільми про африканську природу. Сократ уявляє, як леви, леопарди та гепарди вітатимуть його як представника великої котячої родини.
Їхня мета — Занзібар, острів у Танзанії.
Шлях через аеропорти сповнений принижень для кота, який ненавидить переноски та перевірки. Під час незручного огляду Сократ випадково мочиться на працівника служби безпеки, викликаючи сміх. Їхній маршрут пролягає з Москви через Маскат в Омані до Занзібару. Спека, гамір, запахи й незнайомі мови приголомшують Сократа. Місцеві діти в захваті від нього, хоча їхні завзяті обійми бувають виснажливими.
Разом з Андрієм він досліджує Кам’яне місто, знайомиться з його історією та відвідує місця, пов’язані з Фредді Мерк’юрі. На острові, де живуть величезні черепахи, він знайомиться зі старою черепахою на ім’я Тортіла. Вони кумедно сперечаються про довголіття, красу та зовсім різний спосіб життя котів і плазунів.
Савана
Андрій організовує сафарі на материку. Разом із гідом Омаром і водієм Сімбою вони вирушають до Дар-ес-Салама, а звідти — до Національного парку Мікумі. Савана простягається до самого обрію, і над нею височіють баобаби. Сократ бачить жирафів, антилоп, слонів та лева, чий царствений вигляд аж ніяк не поліпшує його думки про монархію.
Джип наближається до стада слонів із маленькими слоненятами. Вирішивши, що машина загрожує їхнім дітям, розлючені тварини кидаються в атаку. Сімба прискорюється на нерівній дорозі. Сократ, який милувався краєвидом із даху, не може безпечно повернутися до салону. Коли машина мчить під деревом, він стрибає на гілку, щоб не опинитися на шляху слонів. Джип зникає. Сократ залишається сам-один серед дикої природи.
Він сподівається, що Андрій повернеться, але минають години, і голод та страх наростають. Леопард, який відпочиває на дереві, не надто співчуває заблукалому домашньому родичеві й пояснює, що кожна тварина мусить виживати самотужки. Принаймні він застерігає Сократа від гієн. Із наближенням темряви кіт ледь уникає зустрічі зі страхітливими падальниками та шукає схованку.
Лола та її малята
Аж ось він чує дитячі голоси, які кличуть маму. Під кущем він знаходить трьох гепарденят: Біллі, Віллі та Міллі. Їхня мати пішла на полювання, і вони бояться, що вона ніколи не повернеться. Малята нагадують Сократові стривожених людських дітей, а Міллі благає його залишитися. Він погоджується. Коли їхня мати Лола нарешті приходить, вона підозріло ставиться до незнайомця, але, дізнавшись, що він заспокоював її дітей, дозволяє йому залишитися.
Життя серед диких тварин — зовсім не та романтична ідилія, яку уявляв Сократ. Лола мусить безперестанку полювати, не маючи жодних гарантій їжі чи безпеки. Її малят усюди чатують небезпеки. Вона розповідає про Пабло — старого лева, який використовує силу, щоб відбирати здобич в інших. Обурений філософ Сократ зневажає могутніх істот, які визискують слабших.
Коли Лола знову йде на полювання, малята починають голодувати. Сократ ловить для них дрібних птахів. Аж тут наближається Пабло. Лев міг би вбити домашнього кота одним ударом, але неподалік ховаються малята. Сократ виходить уперед, ставить під сумнів претензії лева на беззаперечну владу й намагається відвернути його увагу суперечками та безглуздими запитаннями. Він навіть заявляє, що озброєні люди доручили йому охороняти гепарденят.
Лола повертається з антилопою. Пабло одразу прямує до неї, щоб забрати здобич. Вона воліє віддати її, ніж загинути й залишити дітей без матері. Сократ знову кидає левові виклик. Пабло зізнається, що через вік йому стало важко полювати. Сократ визнає його скруту, але наполягає: справжній цар не повинен забирати всю їжу, яку мати здобула, ризикуючи життям. Зрештою Пабло погоджується взяти половину антилопи, залишивши другу половину родині гепардів. Вдячність Лоли зміцнює їхню дружбу.
Два порятунки
Під час відвідин водопою Сократ бачить біля берега щось схоже на колоду. Він підходить ближче, але Лола раптом хапає його за загривок і відтягує назад. Це крокодил, готовий напасти. Ще мить — і кіт загинув би. Лола нагадує, що він захищав її дітей, а тепер вона віддячила йому. Сократ приголомшений і зворушений. Його врятувала не цивілізація, а дика тварина, яку він колись вважав здатною сприйняти його як здобич.
Лола також відома перегонами з автомобілями в заповіднику. Єгер на ім’я Баді здобув її довіру, а перегони допомагають збирати гроші на ветеринарне лікування та догляд за тваринами. Сократ сподівається, що серед глядачів може бути Андрій. Лола погоджується допомогти. Глядачі вітають її, коли вона мчить із неймовірною швидкістю й перемагає, але Андрія немає. Сократ втрачає надію знову побачити дім. Лола продовжує шукати інше рішення.
Зустріч і прощання
Андрій ані на мить не припиняв пошуків. Три дні він обшукує заповідник, просить допомоги й публікує повідомлення. Він пообіцяв Смирновим не залишати Танзанію без їхнього кота. Зрештою Баді дізнається, що Сократ живе з Лолою та її малятами, і влаштовує зустріч.
Андрій кидається обіймати маленького кота, якого вважав загубленим серед левів, леопардів, гієн та інших хижаків. Він вражений тим, наскільки затишно Сократові жилося в родині гепардів. Зустріч радісна, але прощатися боляче. Сократ устиг полюбити Лолу та її дітей; Лола хотіла б, щоб такий надійний друг залишився. Вона ніжно лиже його мордочку, а Сократ обіцяє ніколи її не забути.
Повернувшись на Занзібар і готуючись летіти додому, Сократ усвідомлює, як сильно змінився. Він пізнав страх, голод і безпорадність; урятував трьох малят, кинув виклик левові та ледь не загинув у пащі крокодила. Сміливість не завжди означає бійку, сила не робить правителя добрим, а дружба може народитися між дуже різними істотами. Тепер він понад усе цінує безпеку, їжу, любов і можливість повернутися до рідних.
Вмощуючись у переносці, він згадує вислів, який чув упродовж усієї подорожі: «Акуна матата» — жодних турбот. Цього разу йому досить просто бути живим.
«Акуна матата, Занзібар! Африканські пригоди кота Сократа» — кумедна, напружена й тепла подорож, що розповідає про сміливість, співчуття, відповідальність і надзвичайну близькість, яка виникає навіть у світі, де панує боротьба за виживання.