Сократ пережив три дні в африканській дикій природі, протистояв левові, потоваришував із гепардами й урятувався від крокодила. Тепер він сподівається повернутися додому. Але його супутник Андрій на прізвисько Колумб підготував сюрприз: замість летіти з Африки додому, вони вирушають до Австралії. Сократ сумує за Смирновими, Пухою й особливо Беллою, та допитливість поступово бере гору. Австралія буде не схожа на жодне місце, де він побував, і саме тут звичайного домашнього кота помилково приймуть за бога.
Ласкаво просимо до Австралії
Після тривалої подорожі Сократ і Колумб прибувають до Мельбурна. Їхній господар Тревор працює на радіо й допоміг організувати виставку фотографій із проєкту «Кіт-мандрівник». Тревор живе в затишному будинку із садом і басейном, але інші його мешканці дивують Сократа. Один із них — Борзіні, невеликий неотруйний пітон. Спочатку Сократ уявляє, як його ковтають живцем. Однак Борзіні виявляється розумним, дотепним і товариським, а ще має цікаві погляди на несправедливу репутацію змій.
Інший мешканець — коала Альберт, який більшість часу відпочиває на евкаліпті. Сократ не розуміє, як можна присвячувати сну стільки життя, проте Альберт добре знається на небезпечних істотах цієї країни. Поступово Борзіні стає другом, і Сократ навіть вчиться спокійно спати, згорнувшись поруч зі змією.
Колумб і Тревор беруть його оглядати місто. Мельбурн дарує музику, незнайомі будівлі, дивних тварин і знайомство з культурною історією, зокрема з місцями, пов’язаними з гуртом AC/DC. Сократ дізнається, що навіть на вигляд безневинні австралійські істоти можуть бути небезпечними, і його впевненість у власних мисливських здібностях похитується. Попри це він продовжує досліджувати все, що привертає його увагу.
Священна тварина
На виставці Колумба в Королівському виставковому центрі Мельбурна представлені збільшені фотографії незвичайних мандрів Сократа, зокрема його дружби з африканськими гепардами. Відвідувачі милуються світлинами й фотографують живу зірку. Серед них — літній вождь громади австралійських аборигенів у супроводі перекладача Стівена. Вождь уважно розглядає знімки, підходить до кота й шанобливо вклоняється.
Він переконаний, що Сократ — нащадок тилаколео, вимерлого австралійського сумчастого лева, священної тварини у віруваннях громади, як їх зображено в романі. Тревор і Стівен намагаються пояснити, що Сократ — домашній кіт, але вождь залишається при своїй думці.
Згодом, повернувшись до будинку Тревора, Сократ відчуває дивну сонливість і бачить уві сні жінку в обрядових прикрасах, яка закликає його посісти належний йому трон. Він прокидається на розкішній подушці у великій хатині, оточений незнайомими людьми, які стоять навколішки й моляться. Перед ним — той самий вождь. Сократа викрали. Мешканці поселення забезпечують його чудовим м’ясом, м’якою постіллю та ритуальними почестями, а кожну звичайну котячу дію тлумачать як диво. На мить така увага йому лестить.
Та невдовзі він розуміє, що захоплення без свободи — це неволя: його пильно охороняють і не дозволяють піти. Жоден розкішний трон не замінить Колумба чи рідної сім’ї.
Кенгуру Арум
Сократ знайомиться з Арумом — великим сірим кенгуру, який виріс серед людей цієї громади. Арум розуміє багато з того, що кажуть мешканці поселення, і стає котові перекладачем. Він добрий, але боязкий, і страшенно боїться засмутити людей, які його виростили. Він розповідає, що викрадення Сократа влаштувала донька вождя Латі, щиро вірячи, що повертає священну істоту туди, де їй належить бути. Сократ розлючений, але поступово усвідомлює, що навіть добрі наміри можуть позбавити свободи.
Коли Сократ і Арум перебувають надворі, раптово починається злива. Поселення потерпало від посухи, і люди вирішують, що довгоочікуваний дощ приніс їхній священний гість. Сократ знає, що це збіг, але ніхто його не слухає. Його слава чудотворця зростає. Він використовує незаслужений авторитет, щоб захистити Арума від покарання, і вимагає дозволити кенгуру супроводжувати його.
Під час пишного обряду Латі миє йому лапи, розчісує шерсть і вішає на шию ритуальне намисто. Сократ хвилюється, що ця незвичайна прикраса видасть його, якщо він утече: будь-хто зможе повернути його викрадачам. Він починає складати план, для якого потрібна допомога Арума.
Знайти родину
Сократ умовляє Арума відвести його до сусіднього озера, де вони зустрічають диких кенгуру, зокрема балакучого Джанго й привабливу Іллару. Арум та Іллара одразу зацікавлюються одне одним. Арум розповідає, що малям випав із материної сумки під час нападу динго, був урятований людьми й більше ніколи не бачив матір. Один із кенгуру впізнає цю історію та кличе Яндішу. Вона розуміє, що Арум — її давно загублений син, якого вона вважала загиблим. Їхнє возз’єднання сповнене неймовірних почуттів.
Арум приписує Сократові диво, але кіт знає, що лише підштовхнув друга наблизитися до собі подібних.
Арум також відводить Сократа до печери з доісторичними малюнками, серед яких є зображення сумчастого лева. Кіт зауважує, що його тіло й зуби зовсім мало нагадують домашнього кота. Він ще більше прагне втекти. На зібранні кенгуру Сократ спостерігає за змаганнями з боротьби й заохочує Арума повірити у власні сили. Іллара теж його підтримує. Сократ хоче, щоб його друг відкрив у собі сміливість, а не жорстокість.
Прихильність Іллари та радість від зустрічі з матір’ю змушують Арума уявити життя серед собі подібних замість постійної людської опіки.
Втеча
Обидва розуміють, що кожен по-своєму є бранцем. Сократові поклоняються, але не дозволяють піти; про Арума піклуються, але не дають жити зі своєю родиною. Після чергового неприємного випадку Сократ наполягає: вони мусять утекти разом. Арум боїться виступити проти громади. Сократ нагадує йому, що сильні ноги нічого не варті, якщо їхній власник не наважується рушити з місця. Нарешті Арум виламує двері хатини. Коли мешканці й охоронці кидаються до них, Сократ стрибає кенгуру на спину, і Арум мчить геть.
Завдяки величезним стрибкам він швидко відривається від переслідувачів.
Біля озера втікачі зустрічають трьох динго, які бачать у них здобич. Сократ впивається кігтями в морду одного пса, а решта нападають на Арума. Кенгуру відбивається потужними задніми лапами й проганяє їх. Він розуміє, що потрібна йому сміливість увесь час була в ньому самому. Сократ лише допоміг її знайти.
Двоє друзів — два шляхи
Прямуючи до цивілізації, Сократ нарешті зізнається, що він ніякий не бог. Він звичайний кіт, який не вміє керувати погодою чи творити дива. Арум відповідає, що це не має значення. Сократ змінив його життя, повернув йому родину й навчив робити власний вибір — а це важливіше за надприродні здібності.
Вони зустрічають диких кенгуру, серед яких є й Арумові родичі. Сократ закликає друга приєднатися до них. Арум боїться покинути його, але поселення вже близько, і кіт наполягає, що впорається сам. Вони обіймаються, і Арум стрибає назустріч своїй родині. Сократові сумно, та водночас він щасливий: його товариш знайшов своє місце.
Знову залишившись сам, Сократ дістається людського поселення й шукає допомоги у ветеринарів. Клініка зачинена, тож він згортається біля входу, щоб дочекатися ранку. Приходить жінка, яка розмовляє російською. Вона помічає незвичайне намисто й спочатку припускає, що кіт належить сусідній громаді аборигенів. Сократ боїться, що вона поверне його назад. Але, оглянувши його, жінка виявляє під шкірою ідентифікаційний мікрочип. Отже, господаря кота можна встановити.
Жінка відчиняє клініку й заносить його всередину, щоб з’ясувати, кому він належить.
На цьому історія завершується — ще до зустрічі з Колумбом чи Смирновими. Сократ не дістався додому, але знайшов людину, яка може допомогти йому повернутися. Він зрозумів, що свобода дорожча за поклоніння, а найбільший дар іншій істоті — впевненість, яка дозволяє обрати власний шлях.
«Пригоди кота Сократа в Австралії» — сповнена гумору й напруги історія про свободу, дружбу та пізнання себе, у якій мимовільний котячий бог і боязкий кенгуру допомагають одне одному знайти сміливість бути собою.