Сократ уже побував у космосі, виступав на театральній сцені, пережив пригоди в африканській савані й утік з австралійської громади, де його шанували як нащадка священного доісторичного лева. Та наступна пригода чекає на кота значно ближче до дому. Через неймовірний збіг обставин він опиняється за мурами Московського Кремля, знайомиться з незвичайними тваринами, блукає коридорами, які охороняють військові, і зрештою зустрічає найвпливовішого посадовця країни. Перед тим як вибратися звідти, Сократ навіть отримає державне призначення. От тільки ставати політиком він зовсім не збирається. Найбільше у світі йому хочеться додому.
Нарешті вдома — та ненадовго
Після австралійських пригод Колумб привозить Сократа додому. Там кіт урятувався разом із кенгуру Арумом, а ветеринар упізнав його завдяки мікрочипу. Катерина, Дмитро та їхні батьки щасливі знову бачити мандрівника. Пуха зустрічає його у своїй звичній сварливій манері, а найбільше Сократ радіє своїй коханій білій кішці Беллі. Кілька днів домашнє життя здається йому справжнім щастям. Проте за час його відсутності птахи зовсім знахабніли в саду, миші почали безцеремонно заходити на подвір’я, а Пуха, здається, уявила себе головною господинею. Сократ вирішує навести лад.
Після дружби з лабораторними мишами на орбіті він уже не здатен їх убивати. Однак дозволити їм оселитися в родинному будинку теж не хоче. Кіт навідується до кмітливого мишачого ватажка Мавроді, веде перемовини з представниками мишачих родин і пропонує угоду: якщо миші не наближатимуться до будинку, він не полюватиме на них. Переговори завершуються справжнім дипломатичним успіхом, хоча надокучливих птахів переконати значно важче. Вечорами Сократ щасливо проводить час із Беллою й мріє, що його мандри нарешті закінчилися.
Невдала поїздка до ветеринара
Катерина везе Сократа до ветеринара. Дорогою назад їй телефонує хлопець Євген і просить терміново купити кабель, поки не зачиниться магазин електроніки. Дівчина заходить із котом до великого торговельного центру. Сократа надзвичайно цікавлять дроти й прилади: вони нагадують йому Міжнародну космічну станцію. Непомітно він вибирається з Катерининого рюкзака й вирушає на розвідку. Його помічає охоронець, і незабаром уже кілька працівників безпеки ганяються за маленьким порушником по торговельному центру. Рятуючись, Сократ стрибає до розкритої жіночої сумочки. Її власниця нічого не помічає й виносить кота до дорогого автомобіля.
Жінка на ім’я Ольга Борисівна, схоже, дуже поважна особа. Автомобіль їде Москвою, а під час однієї зупинки господиня залишає сумочку на задньому сидінні. Вибравшись із неї, Сократ починає досліджувати розкішний салон і випадково блокує дверцята. Повернувшись, водій Григорій бачить усередині невідомого кота, а разом із ним — телефон і ключі від машини. Інший водій, Віктор, пропонує показати тварині крізь скло кнопку розблокування. Сократ усе розуміє, натискає потрібну кнопку й миттю вискакує назовні, щойно здивовані чоловіки відчиняють двері.
Кіт мчить незнайомою територією й раптом опиняється серед золотоверхих церков, старовинних споруд, туристів і величезних пам’яток. Побачивши Цар-гармату й Цар-дзвін, знайомі йому з телевізійних передач, він здогадується: це Московський Кремль. Довкола високі мури та численна охорона. А от як звідси вибратися, Сократ не має жодного уявлення.
Сокіл на ім’я Адмірал
Невдовзі він знайомиться з Адміралом — могутнім соколом, чия служба полягає в тому, щоб відлякувати від Кремля надокучливих птахів. Адмірал розповідає, як ворони псують позолочені покрівлі, і Сократ одразу відчуває спорідненість із таким самим потерпілим від пташиних витівок. Дізнавшись, що кіт заблукав, сокіл пропонує перенести його повітрям ближче до кремлівського муру. Сократ боїться до нестями, але погоджується, сподіваючись на порятунок. Вони пролітають над історичними мурами й будівлями, а кіт згадує невагомість на космічній станції. Однак, коли свобода вже здається близькою, Адмірал чує службовий сигнал і мусить повернутися до своїх обов’язків. Він залишає пасажира просто на території Кремля. Сократ знову в пастці.
Кілька військових жартома погрожують заарештувати непроханого гостя. Кіт шмигає до будівлі під охороною й починає блукати сходами, кабінетами та коридорами, ховаючись від співробітників служби безпеки. Зрештою він зустрічає чоловіка, якого впізнає з телевізора: найвищого посадовця держави. Сократ побоюється покарання, але незнайомець привітно розмовляє з ним і запитує, чи не голодний він. На котячу думку, це перше справді розумне запитання, яке йому поставили за цілий день.
Обід із главою держави
У великому урочистому кабінеті Сократові пропонують фрукти, овочі й кисломолочний сир — усе це його зовсім не тішить. Аж раптом господар згадує про справжню осетрову та лососеву ікру. Ось тепер кіт у захваті! Замість того щоб опинитися під арештом, він стає почесним гостем і може відпочити. Помічник фотографує Сократа й отримує доручення поширити його знімок, щоб розшукати власників. Працівники приносять також належний котячий корм і все необхідне. Сократ поступово доходить висновку, що життя в Кремлі має і свої приємні сторони.
Уночі біля вікна з’являється ворона на ім’я Жутайме. Допитлива, освічена й балакуча птаха розповідає котові, як одного разу дивовижним чином потрапила на університетську лекцію з філософії. Вона запрошує його до себе в гості — на горище, куди треба добиратися карнизом і водостічною трубою. Небезпечний шлях Сократ усе-таки долає. У гнізді він бачить неймовірне: дно вистелене грошовими купюрами, які ворона назбирала біля банкоматів. Для Жутайме це просто гарний матеріал для облаштування житла. А кіт приголомшений тим, що вона спить на цілому статку за людськими мірками. Їхня розмова перетворюється на роздуми про багатство, щастя й дивну цінність, яку люди надають грошам.
Кремлівський уповноважений із прав котів
Наступного дня господар кабінету жартома призначає Сократа своїм повноважним представником — своєрідним уповноваженим із захисту прав котів. Самолюбний котячий філософ у захваті: до звання котонавта, акторських заслуг і слави нібито священної тварини додається ще й державна посада. Серед його умовних обов’язків — ловити мишей і боротися з корупцією. Щоправда, із мишами він домовився не воювати, а про корупцію знає зовсім небагато. До того ж сам не завжди здатен утриматися від спокуси поцупити залишену без нагляду їжу.
Під час відеонаради з високопосадовцями Сократ слухає незрозумілі економічні терміни. Від нудьги він заходжується ретельно вилизувати шерсть і потягуватися з усією властивою котам безпосередністю. Учасники наради сміються, а господар кабінету представляє їм нового захисника котячих прав. Сократ задоволений загальним визнанням, хоча так і не збагнув, про що сперечалися чиновники.
Юка та інші кремлівські мешканці
Посадовець знайомить гостя зі своєю собакою Юкою, яка звикла до уваги, ласки й привілеїв. Спершу вона насторожено сприймає чужинця у своєму світі. Сократ запевняє, що має власний дім і понад усе прагне туди повернутися. Поступово тварини приятелюють, обговорюють напружений розклад господаря Юки й погоджуються, що до всіх тварин слід ставитися з добротою. Кіт починає розуміти: влада — це не тільки переваги, а й нескінченні обов’язки та напрочуд мало свободи.
Юка показує новому приятелеві кремлівську кухню, де його частують чудовим лососем, а також стайні. Там вони знайомляться з поні Вальдісом і гусаком Гансом. Тварини сперечаються й жартують, наче мешканці будь-якого звичайного дому. Кремль уже не здається Сократові неприступною фортецею — радше величезною домівкою. Але це все-таки не його дім.
Зустріч зі старим другом
Зрештою працівники кличуть Юку й Сократа назад до кабінету. Серед відвідувачів є чоловік у військовій формі, який здається котові дивно знайомим. Раптом цей чоловік упізнає Сократа! Це Леонід Сергійович — командир, із яким кіт провів три місяці на Міжнародній космічній станції. Леонід обіймає колишнього чотирилапого пасажира й пояснює присутнім, що перед ними знаменитий котонавт. У нього зберігся телефон родини Смирнових, адже під час космічної місії він спілкувався з ними. Особу загадкового гостя нарешті встановлено. Леоніда просять зв’язатися з рідними та повідомити, де можна забрати Сократа.
Книга закінчується ще до того, як кіт повернеться додому. Сократ літав над Кремлем, подружився із соколом і вороною, ласував ікрою, зустрів главу держави й отримав безглуздо пишну посаду. Та жодна з цих пригод не здатна замінити йому сім’ю. Найбільше щастя — знати, що старий друг його впізнав і допоможе повернутися до тих, хто його любить.
«Пригоди кота Сократа в Кремлі» — дотепна й сповнена фантазії історія про допитливість, владу, привілеї, дружбу та відчуття дому. Її розказано очима кота, який вимірює справжню велич не званнями й посадами, а добротою та вірністю.